Моє вінницьке весілля

Напевно, кожна дівчина у світі мріє про того єдиного принца на білому коні, з яким вона піде під вінець. І буде він одночасно найніжнішим і наймужнішим, найкрасивішим і найвірнішим, і взагалі най-най… а вона буде і величною королевою і ніжною голубкою, і люблячою кішечкою і ревнивою тигрицею, загалом будь-яа дівчина мріє про весілля…

Героїня нашої розповіді – вінничанка, але вчиться у Москві. Все у її житті йшло ак, як і повинно було бути і ось одного разу…ось одного разу він сказав «ВИХОДЬ ЗА МЕНЕ ЗАМІЖ». У той момент, ніби феєрверк різнокольорових іскор і кіл просто вибухнув у неї в голові. Це не було щастям, це не було логічним продовженням їх відносин, це було те, заради чого вона прожила все своє життя до цього моменту і це було те, заради чого вона готова прожити ще мільйон років, тільки б бути з ним.

А далі все закрутилося, завертілося… навколо все танцювало та співало, почались приємні турботи і радісні клопоти. І ось тут я хочу дати вигадане ім’я нашій абсолютно реальній нареченій. Назвемо її Лідою.
Ліда вчиться у Москві, і, безумовно, настільки велике місто без натяжки можна назвати містом можливостей. Так ось наша героїня з радісним очікуванням обходила столичні весільні салони у пошуках тої сукні, у якій вона як принцеса піде до вівтарю.

Сукні були різноманітні, всіх кольорів і кроїв, зі всіх країн світу і від різних кутюр’є, і ось раптом її погляд впав на білу сукню, з червоною розою, виконану у стилі «батік» (ручний розпис по тканині). У той самий момент вона ніби побачила себе нареченою, більшість жінок знають, як це буває, коли ти дивишся на річ чи береш її до рук і розумієш, що вона наче створена для тебе – це був саме такий момент! Ліда повернулася до Вінниці з впевненістю, що заміж вона вийде тільки у цій сукні, і еі в якій іншій.

Але до головної події залишався ще час, а на вулиці було спекотне українське літо, і наша наречена вирішила із подружками пройтися провінційними салонами, що торгують весільними нарядами. І яке ж було її здивування, коли у наймоднішому салоні Вінниці «Ідеальна пара» на манекені вона побачила ТУ саму сукню, ви навіть уявити собі не можете радість і захоплення, яке нахлинуло на душу Ліди – ЦЕ БУЛА САМЕ ТА СУКНЯ, це була сукня від кутюр’є Оксани Мухи. Все було вирішено у декілька хвилин, слова «ми його купуємо» прозвучали одразу, і раптом зробилось якось легко і радісно.

Далі приготування йшли своєю чергою, зі своїми мілкими радощами і часом прикрими нестиковками. День бажаного весілля близився, і серце Лідочки співало. Вона була назначена на п’ятницю.

Понеділок цієї неділі почався як жуйка, він тягнувся і ніяк не кінчався, а хотілося, щоб сьогодні був не ранок понеділка, а вечір четверга. У вівторок героїня нашої розповіді поїхала до свого перукаря для того, щоб підібрати зачіску до настільки коханої сукні. В маршрутці дорогою додому Ліда замріялася і вийшла, залишивши верхню частину сукні (корсет) на сидінні. У такому мрійливому стані вона дійшла додому і тільки там згадала, що її, ЇЇ, сукня залишилася у маршрутці. Як тут бути, підняли «на ноги» усі служби таксі і водіїв маршрутного таксі, побігли на кінцеву зупинку і все-таки знайшли той автобус, у якому їхала наша закохана, але…але сукні там вже не було. Видно хтось з наших співгромадян подумав, що весільна сукня йому потрібніше, ніж тій дівчині, яка знайшла свого єдиного. Як говориться «Бог їм суддя», а залишити дівчину у перед час весілля без підвінечної сукні гріх немалий.

Біді Ліди не було меж, звісно можна було піти у той самий салон, але як їй сказали однакових суконь у Вінниці практично не буває, і відповідно шансу на те, що в «Ідеальній парі» є ще одна точно така ж сукня практично немає.

У Анни хазяйки весільного салону, ближче до вечора задзвонив телефон, номер був невідомий, а у трубці було чутно голос молодої дівчини, яка мало не плакала. «Вибачте, що я дзвоню вам на мобільний, але…» далі була розповідь повна емоцій і ридань. Анна дуже хотіла увійти у положення нареченої, але у салоні такої ж сукні дійсно не було. Але що ще гірше такої сукні не було і на заводі у Львові, де «Галвестмода» (дизайнер Оксана Муха) шиють свої витвори мистецтва. Але тим не менш ситуація була настільки неординарною, що хазяйка салону узялась таки допомогти Ліді. Ввечері того ж дня роздався телефонний дзвінок у Львові у комерційного директора «Галвестмоди», Наталі.

І ось у середу з ранку завод, який виготовляє сукні тільки у великих кількостях і цикл їх виробництва достатньо великий, адже неможливо створити шедевр на скору руку, приступив до пошиття білої підвінечної сукні з червоною трояндою для вінницької нареченої. У історії заводу такого не було ніколи, але як же інакше, адже це щастя дівчини. У середу ввечері СУКНЯ БУЛА ГОТОВА, а у четвер в обід вона вже була у Вінниці. Ліда пережила щастя побачення зі своєю сукнею вже втретє…а на наступний день в п’ятницю булао її велике вінницьке весілля.

 

Автор:
Мы в Google+